Думки Філіпа Діка

Раніше фанати наукової фантастики були просто тролями, дурниками, катастрофічними невігласами, що вирізнялисья дивною поведінкою. Тому я читав наукову фантастику потай від усіх.

Я знищив усі свої ранні рукописи.

Вигадати героя неможливо. Вигаданих персонажів — створених ex nihilo, з брови Зевса, — не існує. За основу завжди береться реальна людина. Сподіваюсь, одного разу вони зберуться разом і виб'ють з мене усе лайно.

Я не впевнений, що можна навчитися писати.

В університеті — а це було напередодні війни з Кореєю — потрібно було проходити військову підготовку. Я розібрав гвинтівку М1 і відмовився її збирати. Можливо, вона й досі лежить десь розібрана, адже я запхав одну маленьку деталь всередину іншої так, щоб ніхто не зміг її звідти дістати. Я був страшенним ліваком. Але порвав з лівими, коли вони скотилися до насилля.

Під амфітамінами я видавав 68 сторінок готового тексту в день. Я утримував чотирьох дітей та дружину з досить вишуканим смаком: ну, вона купила “Ягуар” і т.д.

Акт писання — це антидот і детоксикація.

Минулої ночі я читав второзаконня з коментарями раввіна Герца. Я думав: “Боже ж мій, усі ці приписи — піклуватись про жебраків, хворих, безпомічних, знедолених — спрацьовували три тисячі років. А зараз в школі відмінили гарячі сніданки, старих позбавляють соцзахисту, і кожен сам за себе”.

Мені здавалось, що за екранізації я отримував астрономічні суми. А потім ми якось випивали з Реєм Бредбері, я розповів йому, як в мене йдуть справи, і в нього ледь не стався апоплексичний удар. Він назвав мене невдахою, і сказав, що невдахою я, радше за все, і помру. Я був розчавлений. Адже я завжди вважав, що мені пристойно платять.

У 1950-ті журнал “Огонек” вкрав одну з моїх оповідей — надрукував без дозволу. Наклад у нього — півтора мільйони, це журнальний аналог “Правди”. Я їм написав, і вони заплатили мені зі свого рахунку в якомусь банку Уолл- Стріт — навіть надіслали авторський екземпляр. Але на пошті його конфіскували як комуністичну пропаганду.

Коли в нас тільки народився син, в мене був такий тиск, що інсульт міг статися будь-якої миті. І дитина теж була на порозі смерті, але ми про це не знали. Надприродна істота наказала мені їхати до лікарні. Нас обох тоді прооперували.

Воно говорить жіночим голосом. Воно дає підказки лише тоді, коли я повністю виснажений, намагаючись самотужки знайти відповідь. Воно почало говорити до мене ще у школі. Воно небагатослівне — декілька влучних фраз, не більше. Його можна почути, засинаючи, або в момент, коли прокидаєшся. Голос звучить так, наче істота знаходиться за мільйони міль звідси.

Ви бажаєте правди? Добре. Минулого разу я народився в Ассирії у першому сторіччі нашої ери. Я був таємним християнином на ім'я Фома. Римляни вбили мене дуже жорстоко — вони задавили мене на гарроті. Це сниться мені усе життя. Спогади дуже чіткі. Одного разу нахлинуло так, що я попросив дружину подивитись, чи за дверима немає римлян. Одного разу я був Фомою цілий місяць. Ми з ним різні — він набагато крутіший за мене.

Сподіваюсь, цей раз — останній. Я втомився. Останні дві тисячі років я борюся з Римською імперією у всіх її проявах. Наприклад, зараз це уряд США. Нехай вони залишать мене в спокої — і я залишу у спокої їх.

Грецький філософ Парменід говорив, що реальними є лише ті речі, які ніколи не змінюються...а інший грецький філософ Гераклід казав, що змінюється все. Якщо ви поєднаєте обидві точки зору, то дійдете висновку: Ніщо не є Реальним.

Джерела: Esquire.ru, GoodReads.com