Салман Рушді та його прокляття

Салман Рушді

Салман Рушді – геній, принаймні так стверджує жюрі Man Booker Prize, яке присудило його роману «Опівнічні діти» нагороду Букер Букерів – як найкращий роман, що коли-небудь отримував Букерівську премію.

І жив би собі Салман спокійненько, якби у 1989 році не написав свого найскандальнішого, найвідомішого (та найнуднішого – це суб'єктивно від мене) роману «Сатанинські вірші», який зробив його мішенню для  мусульманських екстремістів.

Коротенько про головне: визнавши роман богохульним та образливим для ісламу, іранський аятола Хомейні видав фетву (форма реакції мусульманських лідерів різних орієнтацій на події суспільно-політичного і культурного життя), яка закликала до вбивства Рушді та його видавців. Книжку заборонили в Індії, Бангладеш, Судані та Південній Африці, Кенії, Сингапурі  Танзанії та Венесуелі.

Зрозумівши, що він накликав на себе гнів не лише пророка, а й мільйонів його прибічників, Рушді опублікував вибачення, яке на вибачення не дуже й скидалося («…оскільки ми живемо у світі, де панують багато віросповідань, цей досвід має нагадати нам, що ми маємо приймати до уваги світосприйняття інших людей..»). Імам та аятола за те «вибачення» ще тричі його прокляли.

У небезпеці виявився не лише сам письменник, а й його видавці, та навіть книжні магазини. Його японського перекладача було вбито, на італійського перекладача та норвезького видавця були скоєні збройні напади, декілька книгарень постраждали від вибухових пристроїв. У вересні 2012 року нагорода за голову Рушді зросла до 3.3 мільйонів доларів.

Салман Рушді ховався від екстремістських мусульман дев'ять років. Уявіть собі, дев'ять років ти знаходишся в постійному страху за своє життя лише через те, що ти виклав на папері свої думки та фантазії. Ти став об'єктом ненависті фанатиків та невігласів, які, у більшості, твою книгу навіть не читали. Демократичний світ, кажете…

У вересні 2012 року Салман Рушді видав роман під назвою «Джозеф Антон» (поєднання імен двох улюблених письменників – Джозефа Конрада та Антона Чехова). Це автобіографічний роман письменника про те, як складалося його життя після фетви аятоли. На його сторінках він пояснює свою позицію, розповідає як від нього пішли дві дружини, задається питанням чому так мало людей його захищали, адже такі твори як «Лоліта», «Коханець леді Чаттерлей», «Улісс» теж піддавалися нападкам, але їх захищали саме як літературний скарб. «Мистецтво може за себе постояти, - пише Рушді. – А ось Художнику потрібен захист».

Джерела: wikipedia, theatlantic.com, lenta.ru